УДК: 339.98 — 339.96
Н. В. Резнікова, О. А. Іващенко
ПРОБЛЕМИ ПОДОЛАННЯ АСИМЕТРИЧНОЇ ВЗАЄМОЗАЛЕЖНОСТІ КРАЇН В УМОВАХ РЕГІОНАЛЬНОЇ СПІВПРАЦІ
Анотація
У статті констатується, що інтеграційні процеси зразка ХХІ століття демонструють співіснування стратегій не універсальної, а вибіркової, не тотальної, а дозованої інтеграції в економіці під суворим контролем суверенних національних урядів (східноазійська версія) зі стратегією пом'якшення вихідних принципів зближення і збагачення його форм на тлі розбудови наднаціональних інституцій (європейська версія). Доводиться, що тоді як відправним пунктом східноазійської версії інтеграції виступає не політична спорідненість, а однотипність економічних політик (так званий економічний прагматизм), в ЄС фактором консолідації прийнято вважати фактор "приналежності до Європи". Доводиться, що ключова типологічна спорідненість стратегій інтеграційної співпраці визначається не процедурою прийняття інтеграційних рішень або мірою реалізованості принципу наднаціональності, а стійкою орієнтацією учасників інтеграції на пріоритетність розвитку внутрушньогрупових зав'язків по відношенню до позагрупових.
N. Reznikova, O. Ivashchenko
PROBLEMS OF OVERCOMING ASYMMETRIC INTERDEPENDENCY OF COUNTRIES IN THE CONTEXT OF REGIONAL COOPERATION
Summary
It is argued that integration processes of 21st century demonstrate co-existence of the strategies involving the integration of selective rather than universal nature, the integration which is not the total economic one but the dosed one under the strict control of sovereign national governments (the South Asian version) with the strategy of mitigating the input principles of convergence and enrichment of its forms alongside building up supranational institutions (the European version). It is proved that while the starting point for the South Asian version of the integration is the homogeneity of economic policies (the so called economic pragmatism) rather than political likeliness, the avowed factor for consolidation in the EU is "belonging to Europe". It is proved that the determinant for the key typological likeliness of the integrative cooperation strategies is not the procedure for taking integration-related decisions but the persistent and priority orientation of the integration participants on developing intra-group links rather than extra-group ones.
№ 11 2015, стор. 6 - 10
Кількість переглядів: 702
